Ми не вперше обговорюємо цю тему. Як людина дуже чутлива до детективного жанру, я не можу утриматися, коли з’являється можливість зробити мовознавству своєрідне щеплення криміналістикою. Із розвитком веб-спільнот, зокрема, соціальних мереж, мова набула нового статусу, нових владних можливостей. Свобода слова у поєднанні з анонімністю мережевого ніка призвела до певної безкарності у продукуванні надто оціночних, надто стилістично забарвлених і надто адресно спрямованих висловлювань. Це трохи інша тема, хоча й вона інколи стикається із судочинством, але в будь-якому разі вона доводить – людська мова має велику силу, і вкотре мовознавці мобілізують свої зусилля, аби встигнути за часом. Також можна згадати нещодавній приклад Франції, а саме угоду, що її було підписано між науковою лабораторією CLLE-ERRSS та Національною школою цивільної авіації (ENAC) в 2013 році. В рамках цієї угоди дослідники проаналізували роль мовного фактору у виникненні нестандартних ситуацій у повітрі. Коротко кажучи, мета дослідження – усунути будь-які непорозуміння між пілотами та диспетчерами, удосконалити наявні норми спілкування і звести до мінімуму помилки передачі інформації.
Сьогодні в полі нашого зору англомовна книжка 2007 року An Introduction to Forensic Linguistics: Language in Evidence, автори: Malcolm Coulthard та Alison Johnson Routledge. Автори рекомендують свій твір як підручник для студентів філологів, але насправді він зацікавить будь-якого вибагливого читача, навіть не дуже обізнаного в юриспруденції чи мовознавстві. І звичайно ж, тут повно прикладів і лінгвістичних шарад! Якщо вам цікаво дізнатися про все із першоджерела, в неті повно посилань на це видання у форматі pdf., наприклад https://pasca.uns.ac.id/s3linguistik/wp-content/uploads/sites/44/2016/10/Malcolm_Coulthard__Alison_Johnson.pdf.
Отже, вперед! Книжку поділено на дві частини. В першій під назвою The language of the legal process йдеться про термінологію юриспруденції та судових проваджень, читачу до вподоби буде ознайомитися з особливим й пишномовним стилем деяких юристів. Також читача можуть здивувати труднощі ведення допиту підозрюваних та потерпілих. Можливо, ви ніколи не замислювались над тим, яку роль відіграють слова, їхні сполучення, будова мовлення в такі відповідальні хвилини, і наскільки важко буває з цим впоратися людям, які намагаються розповісти – що ж з ними в дійсності сталося.
Кінець першої частини книги присвячено процесу над доктором Гарольдом Шипманом (Harold Shipman), якого звинуватили у вбивстві 15 пацієнтів та підробці заповіту. Автори дуже детально описують різні способи висловлювань головних діючих осіб цієї історії із зазначенням контексту, тобто тієї чи іншої судової процедури (присягання, допит, перехресний допит з боку прокурора и адвокатів захисту, обвинувальна промова, виступ захисту, тощо). Вони показують, як за допомогою вживаних слів обвинувач та адвокат спромагалися викликати у суддів діаметрально протилежне бачення фактів. Наприклад, автор наводить вступну промову прокурора, де той вживає такі слова як entrust, trust, trusted (3), entrusted, honesty, integrity versus breached that trust, killed, duped, falsified, save his own skin, cover his tracks, misled, deliberate misstatements. І навпаки, вступна промова адвоката намагається довести позитивний імідж обвинуваченого: care of patients, адвокат називає обвинуваченого doctor та Dr. Shipman. Треба зазначити, що цей титул апелює не тільки до професії лікаря, а свідчить також про певний соціальний статус та довершений рівень вищої світи. Також адвокат називав потерпілих пацієнтами (patients). Прокурор лише один раз використав Dr. Shipman, а потерпілих називав жертвами (victims) або пані (ladies). Оскільки на перехресному допиті закон дозволяє ставити запитання, відповідь на які передбачає «так/ні», тобто такі запитання, що містять в собі всі елементи відповіді, автори аналізують, за допомогою яких мовних засобів сторона обвинувачення та сторона захисту створюють протилежні оціночні судження, намагаючись вплинути на суддів та присяжних. Автори цитують цілі уривки з протоколу судових слухань із детальним розбором кожного з них. До речі, доктора Шимпана було засуджено до довічного ув’язнення. Він наклав на себе руки у в’язниці.
McDonald’s – судилося чи не судилося?
Друга частина книги називається Language as evidence і виглядає ще більш захопливою. Ця історія розпочалася в 1987 році, коли компанія Quality Inns заявила про намір створити готельну мережу під назвою McSleep, пояснюючи вибір префіксу Mc тим, що він є маркером шотландської культури, зокрема, притаманної шотландцям заощадливості. На цей момент у McDonald’s вже був успішний досвід відвойовування подібних назв, тому мережа фастфуду без коливань звернулася до суду, аби довести – використання префіксу Mc матиме негативний відбиток на її іміджі та комерційній репутації. На підтвердження Макдональдс навів приклад своєї рекламної кампанії, що вибудовувалася на так званому McLanguage, де Ronald McDonald навчав дітей словотворенню, додаючи префікс Mc до звичайних слів. Так з’явилися McFries, McFish, McShakes і навіть McBest. Аргументація зрозуміла, і все ж таки Quality Inns кинула виклик такому «мовному імперіалізму», і адвокати сприйняли справу абсолютно серйозно, адже створювався прецедент привласнювання ознак належності до цілої народності. Адвокати Quality Inns запросили легендарного лінгвокриміналіста Роджера Шая (Roger Shuy) розібрати два лінгвістичних питання: 1) чи вживається морфема Mc в узагальненому контексті, що не має жодного зв’язку з Макдональдсом, 2) оскільки ця морфема від початку означає щось на кшталт по-батькові та її можна зіставити з морфемою son у назві бренду Johnson, чи стала вона загальновживаним елементом, чи має власне значення, яке не асоціюється з компанією McDonald’s.
Роджер Шай навів 56 прикладів, серед яких McArt, McCinema, McSurgery, McPrisons, McThrift Motor Inn (бюджетні мотелі у шотландському стилі), McTek (комп’ютерна крамниця, що спеціалізувалася на продажі виробів Apple Mac). На цій підставі Р.Шай зробив висновок, що цей префікс став незалежною лексичною одиницею із власним значенням, яке можна охарактеризувати як «basic, convenient, inexpensive and standardized». Зі свого боку, компанія McDonald’s провела масштабні маркетингові досліди шляхом усних та письмових опитувань, і її експерти визнали – пересічний споживач асоціює префікс Mc саме з брендом McDonald’s, вбачаючи в ньому «reliability, speed, convenience and cheapness». Суд вирішив, що докази з боку McDonald’s мали більшу вагу.
Ви думаєте, тему було вичерпано? У цьому світі все має свої наслідки. Вже в 2007 році McDonald’s подала позов проти … Oxford English Dictionary після того, як у словнику з’явилося визначення McJob як «an unstimulating, lowpaid job with few prospects, [especially] one created by the expansion of the service sector». Керівник мережі в Північній Європі вимагав іншої дефініції, а саме «a job that is stimulating, rewarding and offers genuine opportunities for career progression and skills». Експерти дійшли висновку, що тлумачення McJob як роботи саме у мережі Макдональдс протирічить загальному уявленню про цей термін, що склався у пересічних користувачів. Досі це слово в словниках означає «низькооплачувану роботу з низьким статусом, що не потребує особливої кваліфікації». Заради справедливості словники часто додають, що походженням це слово зобов’язане саме компанії McDonald’s)))
Боротьба брендів за назви, що можуть мати схожу вимову в різних неангломовних країнах, досить звична річ. Особливого значення ця проблема набуває у сфері лікарських препаратів (OVRAL проти B-Oval) або дитячих іграшок (GUK проти GAK). До речі, останні два приклади Роджер Шай детально описав у своїй книзі Linguistic Battles in Trademark Disputes.
Бінарність як випробування
В 2002 році Стюарта Кемпбела (Stuart Campbell) було обвинувачено у викраденні та вбивстві 15-річної племінниці Даніели. Дівчинка зникла у червні 2001 року, її тіло так і не було знайдено. Підозра одразу впала на Стюарта Кемпбела через попередні факти непристойної поведінки по відношенню до інших неповнолітніх дівчат подібного віку. Після зникнення на телефон обвинуваченого з телефону дівчини надійшло декілька повідомлень. Оскільки виникла підозра, що він їх надіслав собі сам з пристрою дівчини, до участі запросили професора Малкольма Култхарда (Malcolm Coulthard). Нижче наведено приклад першого з цих підозрілих СМС-повідомлень:
HIYA STU WOT U UP 2.IM IN SO MUCH TRUBLE AT HOME AT MOMENT EVONE HATES ME EVEN U! WOT THE HELL AV I DONE NOW? Y WONT U JUST TELL ME TEXT BCK PLEASE LUV DAN XXX.
Це треба читати як: Hiya Stuart what are you up to. I’m in so much trouble at home at the moment. Everyone hates me even you. What the hell have I done now? Why wont you just tell me. Text back please. Love Danielle. Three kisses.
Як бачимо, перед нами ціла низка певних особливостей у виборі письмових засобів: капслок, what – wot, everyone – evone, at moment, …. Експерт мусив порівняти ці прийоми зі стилем письма Даніели, щоб сказати: вона чи не вона написала це конкретне повідомлення. Култхард розробив шкалу відповідностей з 11 пунктів:
Most Positive
5 ‘I personally feel quite satisfied that X is the author’
4 ‘It is in my view very likely that X is the author’
3 ‘It is in my view likely that X is the author’
2 ‘It is in my view fairly likely that X is the author’
1 ‘It is in my view rather more likely than not that X is the author’
0 ‘It is in my view possible that X is the author’
–1 ‘It is in my view rather more likely than not that X is not the author’
–2 ‘It is in my view fairly likely that X is not the author’
–3 ‘It is in my view likely that X is not the author’
–4’ ‘It is in my view very likely that X is not the author’
–5 ‘I personally feel quite satisfied that X is the not author’
Most Negative
Його власна оцінка була -2, тобто «загалом, схоже, що Х не є автором». Проблема в тому, що на суді система оцінювання обвинуваченого зводиться до двох варіантів – винен, невинен. Проти Стюарта Кемпбела було достатньо інших доказів, хоча й непрямих, в тому числі ДНК на скривавленому одязі дівчинки, свідки, тощо. Його було засуджено до довічного ув’язнення.
Невеличкий калейдоскоп
Даяна Ідіс (Diana Eades), викладачка австралійського University of New England і віце-президент міжнародної асоціації лінгвокриміналістів, наводить такий приклад: експерти проаналізували діалектні особливості англійської мови у мешканців островів Торресової протоки і дійшли висновку, що вживане ними дієслово killem має набагато ширший семантичний діапазон, ніж суто англійське kill. Тому коли у конкретній справі про бійку, внаслідок якої стався смертельний випадок, один з учасників сказав I killed him, що було занотовано як зізнання, насправді чоловік мав на увазі I hit him. Принаймні, факт чистосердечного зізнання було скасовано на підставі висновку лінгвіста.
Згадаймо справу Роберта Бартона (Robert Burton). Бартона було засуджено у 2002 році британським апеляційним судом за фактом крадіжки причепів, завантажених пляшками віскі. Він працював у змові з групою осіб, які згодом виявилися агентами поліції під прикриттям. Обвинувачення спиралося на записи розмов з обвинуваченим, які агент зробив a posteriori, тобто з власної пам’яті. Захист стверджував, що записи надто близькі до реальності, щоб їх було відтворено з пам’яті, і зробив припущення, що поліція прослуховувала Бартона, мала аудіозаписи розмов, але відмовляється надавати ці записи суду, тому що вони доведуть – агент під прикриттям підштовхував обвинуваченого до правопорушення, а той неодноразово намагався вийти зі справи. Залучений мовознавець проаналізував записані спогади агента і дійшов висновку, що справді їх було зроблено з якогось джерела, адже людській пам’яті не притаманне відтворювати діалоги з такою точністю. Це підтверджує, наприклад, кількість таких мовних реакцій як «окей», «ти розумієш, що я маю на увазі», «згоден», «лайно». Адже це несуттєві моменти для відтворення змісту розмов. Також у записах дуже точно передавалися доволі недорікуваті відповіді обвинуваченого, і все це вкупі дало змогу зробити висновок – десь існують похідні записи розмов.
Наступний випадок цитує у своїй статті женевська юристка – кримінолог Жоель Вюй (Joëlle Vuille). Нажаль, вона не зазначила імен і прізвищ. Проте, випадок від цього не втрачає інтриги і, головне, може стати в пригоді. Суд запросив фахівця провести експертизу документу, в якому компанія повідомляла отримувача про його права на певний вид послуг. Але лист був написаний таким чином, що пересічний читач не в змозі зрозуміти, чи він насправді має ці права, чи ні. Експертка провела синтаксичний аналіз і зробила висновок, що стиль написання навмисно перевантажено такими стилістичними елементами, які можуть ввести читача в оману: надто багато заперечень в одному реченні, складних вставок, пасивних форм дієслів, ускладнених комбінацій сполучників «та», «або», «якщо», «якщо тільки не…». В результаті текст виявився зовсім незрозумілим, що стало приводом для позову.
Шановні читачі, незабаром вас чекають нові статті на тему forensic linguistics. Як бачите, ця молода наука розвивається головним чином в англомовному світі – в Британії, США, Канаді, в Австралії. Якщо у вас є приклади її застосування в Західній чи Східній Європі, поділіться, будь ласка!
Мы делаем коммерческие переводы и консультируем.
Звоните нам и пишите на почту:
+38 (067) 306−82−19